Інформаційна бульбашка, яка оточує нас - створює комфортне уявлення безпеки та контролю. Тим не менш, ми живемо у суперечливому світі, де відверта жорстокість перетинається зі звичайною буденністю. Щороку поліція чинить десятки звірств, зґвалтувань та вбивств. Подібна інформація у новинах шокує нас, але швидко губиться у потоці інформації. Ми ігноруємо її. Щодня нам простіше уникати незручних питань та проблем, рухаючись життям із надією, що "пронесе".

Згідно з даними Харківського інституту соціальних досліджень, у 2017-му році лише кількість заяв щодо катувань поліцейськими налічувала більш ніж 2300, але далеко не всі жертви знущань ризикують заявити про це публічно. На жаль, статистика за останні роки відсутня, та такі резонансні випадки, як катування в Кагарлику чи вбивство 5-річного Кирила у Переяславі-Хмельницькому, не поодинокі (хроніку звірств поліції можна прочитати на сайті Української Правди).

На жаль, проблема катувань поліцейськими стосується не лише України. Масові сутички та протести, які сколихнули США влітку 2020-ого року, спровоковані смертю Джорджа Флойда – афроамериканця, задушеного поліцейськими. Білоруський протест серпня-вересня 2020-ого супроводжується масовими побиттями поліцією мирних протестувальників, переслідуваннями та катуваннями. Вседозволеність силових структур, які мали би дбати про безпеку громадян, як наслідок, вбиває довіру до поліцейських та ставить знак дорівнює між ними та бандитами. Чому кожного разу, коли ми бачимо на вулиці поліцейського, відчуття безпеки зникає?

Разом із тим, кількість кримінальних справ, відкритих проти насильників, не перевищує 5% - «мєнтів кришують» їхні начальники та провладні органи. Звільнені зі служби швидко поновлюються на роботі через суди. Переатестація 2015-2016 років теж виявилася «фейковою» - 93% працівників міліції залишились працювати. А половина з тих 7%, яких звільнили, поновилися через суд. Серед них переважно керівники. Поняття «Нова поліція», таким чином, не має ніякого сенсу.