Ми провели захід «Чи можливо повернути вкрадене мистецтво? Українські музеї в російській окупації»

4 грудня 2024 року в Києві відбувся захід «Чи можливо повернути вкрадене мистецтво? Українські музеї в російській окупації». Його організувала креативна комунікаційна агенція linza agency в межах проєкту «Музей вкраденого мистецтва» та в співпраці з Фондом ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ-Україна. Захід об’єднав провідних експертів у сфері музейної справи та дієвців культури для обговорення нагальних питань збереження та повернення культурної спадщини України, що просто зараз зазначає непоправних втрат від злочинних дій Росії.

«Деколонізація як культурний тренд для інституцій світу»

Під час першої панельної дискусії експертки з державного сектору та музейної сфери розповіли про роботу зі сприйняттям української культури у світі та збереженням і меморіалізацією культурної спадщини, яку вже знищила Росія або яка перебуває під загрозою знищення.

Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту, поділилася досвідом впровадження деколонізаційних практик, зокрема перебігом розроблення посібника з деколонізації для світових культурних інституцій про Україну.

«Посібник — це наш перший крок до впізнаваності української культури у світі. Він містить інструменти і знання, які допоможуть міжнародним музеям працювати з нашою спадщиною. Разом із цим документом ми створюємо спільноту адвокатів культури, які стануть голосом України в усьому світі».

Ірина Шум, заступниця директора Департаменту публічної дипломатії та комунікацій МЗС України, розповіла, як дипломати міністерства комунікують про українську культуру із партнерами, та поділилась власним багаторічним досвідом налагодження звʼязків у Німеччині.

«Ми створюємо новий дискурс, у якому українська культура займає своє справжнє місце у світовій спадщині. Наша мета — змінити російські імперські наративи, які десятиліттями домінували в музеях. Ця робота важлива не тільки для України, але і для всього світу, який прагне правди».

Катерина Квашницька, координатора програми «Сприяння демократії» Фонду імені Гайнріха Бьолля, Бюро Київ, поділилась інформацією про інші деколоізаційні проєкти, які були підтримані фондом та перспективи розвитку взаємодії з академічним світом у переосмисленні українського спадку в рамках колонізаційної теорії.

«Деколонізація вимагає не лише зусиль державних інституцій, але й активної участі громадянського суспільства. Завдяки нашій співпраці з українськими організаціями та міжнародними партнерами, ми поступово змінюємо сприйняття української культури на глобальному рівні. Це складний процес, але кожен крок до створення нових наративів допомагає відновити справедливість і посилити голос України у світі».

Модерувала дискусію Олена Зенченко, співзасновниця і артдиректорка Музею вкраденого мистецтва.

«Що таке культурний геноцид та чи можливо повернути втрачене чи притягнути Росію до відповідальності?»

Друга панель була зосереджена на можливостях притягнення Росії до відповідальності за знищення та викрадення культурних цінностей.

Мілена Чорна, голова ГО «Українська асоціація музеїв», представила масштаби втрат української культурної спадщини внаслідок російської агресії. Також вона зазначила:

 

«Горизонтальні зв’язки між музейниками стали рятувальним кругом для нашої спадщини. У перші дні повномасштабної війни ми зрозуміли, що кожен музей залишився сам на сам зі своїми проблемами. Лише завдяки нашій спільній підтримці вдалося врятувати частину унікальних колекцій».

Особливо емоційним був виступ Аліни Доценко, директорки Херсонського обласного художнього музею ім. Олексія Шовкуненка, яка поділилася досвідом роботи музею в умовах окупації та розповіла про втрачені експонати:

«Вирізані з рам шедеври — яскравий приклад військового злочину проти культури. Окупанти систематично знищували і грабували наші музеї, залишаючи після себе лише уламки. Це нагадування про те, що кожен експонат — не лише артефакт, але й символ нашої історії».

Галина Чижик, виконавча директорка Товариства Рафаеля Лемкіна, проаналізувала юридичні механізми притягнення до відповідальності за геноцид. Вона зауважила, що в юридичному словнику такого поняття, як «культурний геноцид» немає, проте злочини проти культурного спадку є доказовою базою для притягнення до відповідальності за злочин геноциду. І для цього важливо ці злочини документувати:

«Без чіткої документації ми ризикуємо назавжди втратити свідчення про наші культурні скарби. Правові механізми повернення викрадених артефактів вимагають точних даних, яких часто бракує через хаос воєнного часу. Саме тому документування має стати нашим головним інструментом боротьби».

Модератором цієї частини виступив Лесь Якимчук, співзасновник і креативний лід Музею вкраденого мистецтва.

Учасники дискусії дійшли висновку, що повернення викрадених культурних цінностей потребує консолідації зусиль української та міжнародної спільноти. Було наголошено на необхідності:

• обʼєднання зусиль державного сектору та культурних інституцій для спільної роботи над темою викрадення і знищення культурних артефактів України;
• активного залучення міжнародної спільноти для підтримки процесу повернення викрадених артефактів із Росії;
• посилення інформаційної кампанії щодо злочинів проти української культурної спадщини.